Полнотекстовый поиск:


Если ссылка на документ, который Вас заинтересовал, не работает, сообщите об этом.

Рефераты и работы студентов

ШПОРЫ ПО МЕЖДУНАРОДНОЙ ЭКОНОМИКЕ. РЕФЕРАТ.

Источник: База экономических рефератов
Разделы: Экономика и управление
Полный текст: HTML (открывается в новом окне) , RTF(zip)


Страница 12, всего страниц: 36
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 




       Індивідуалізований(диференційований) маркетинговий комплекс передбачає пристосування всіх його елементів до потреб кожного зарубіжного ринку (сегмента світового ринку).
       Стандартизованиймаркетинговий комплекс характеризується тим, що всі його елементи однаковою мірою пристосовуються до всіх зарубіжних ринків або сегментів (в усіх країнах товар пропонується з стандартними, однаковими характеристиками, за однаковою ціною, з використанням однакових систем просування та каналів розподілення).
       Комбінованиймаркетинговий комплекс передбачає одночасну як диференціацію деяких елементів, так і стандартизацію інших. Наприклад, стандартний товар може однаково рекламуватися на всіх зарубіжних ринках, а ціни та канали розподілення бути адаптованими до місцевих умов. Це — найбільш поширений підхід до побудови та реалізації міжнародного маркетингового комплексу.
       Інтернаціоналізація світового господарства, тенденції до його глобалізації, а також безумовні фінансові та організаційні переваги стандартизації роблять стандартизований підхід до створення міжнародного комплексу маркетингу найбільш ефективним. Але на заваді швидшого розповсюдження такого підходу до всіх ринків стоять особливості економічного, соціально-культурного, політико-правового середовища країн. Світовий досвід показує, що в стандартизації міжнародного маркетингового комплексу існують певні стадії. Спочатку на всіх зарубіжних ринках пропонується стандартизований продукт. На другій стадії до цього додається однакова система просування. Третя стадія доповнює стандартизацію однаковим рівнем цін та ціновими стратегіями. Завершує стандартизацію використання однакових каналів розподілення .
         
       46. Розробка міжнародної маркетингової стратегії.
       Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та потенціалу фірми зарубіжного ринку логічно постає питання щодо форм присутності на цьому ринку, а отже, і стратегій виходу на нього. Міжнародна бізнесова практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішній ринок:
       1.експортування,2. спільне підприємництво,3. пряме інвестування.
       У випадку стратегії експортування виробництво залишається на національній території, що має свої недоліки та переваги. Спільне підприємництво та пряме інвестування потребують вже організації виробництва за кордоном. При цьому деякі форми спільного підприємництва реалізуються на основі укладення контрактів, без додаткових інвестицій, а спільне володіння та пряме інвестування передбачають інвестиції, тобто довгострокові вкладення капіталу в підприємства, соціально-економічні програми, підприємницькі та інноваційні проекти. Це зумовлює виділення контрактних та інвестиційних форм стратегій виходу на зовнішній ринокЕкспорт— вивіз за кордон товарів, які продані іноземним покупцям з метою їх безпосереднього споживання, продажу або для перероблення.Непрямий експорт— продаж товарів на зовнішньому ринку за допомогою незалежних маркетингових посередників.Прямий експорт— продаж товарів на зовнішньому ринку самостійно.
       Спільне підприємництво— об'єднання зусиль партнерів щонайменше з двох країн з метою організації спільної комерційної справи.Ліцензування— форма спільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець) передає ліцензіату (покупцеві) право на використання виробничого процесу, патенту, товарного знака в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.
       Підрядне виробництво— форма спільного підприємництва, за якої національний виробник (продавець) укладає угоду із закордонними виробниками на виготовлення своєї продукції.Управління за контрактом— форма спільного підприємництва, за якої національний експортер передає зарубіжному партнеру «ноу-хау» в галузі управління, а той забезпечує необхідний капітал.Спільне володіння— форма спільного підприємництва, за якої об'єднуються зусилля зарубіжних та місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційного підприємства, котрим вони володіють та керують спільно.Пряме інвестування— розміщення капіталу у власні закордонні складальні або виробничі підприємства, збутові філії.
       Кожна із розглянутих вище стратегій виходу фірми на зовнішній ринок має свої недоліки та безумовні переваги, які треба розглядати в контексті, насамперед, особливостей товару. Водночас доцільно зіставити стратегії за такими критеріями:
       • контроль ринку (близькість до споживача, можливість швидко реагувати на зміни потреб, контролювати тенденції попиту та пропонування);
       • гнучкість (можливість швидко та адекватно адаптувати діяльність до елементів бізнес-середовища, що змінюються);
       • ресурсні вимоги (необхідність мати певну кількість фінансових, матеріальних та трудових ресурсів для організації та розвитку діяльності);
       • ризик (загроза виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, доходу або майна, коштів у зв'язку з випадковими змінами умов економічної діяльності або інших обставин);
       • причетність до міжнародного маркетингу (необхідність та ступінь використання концепції міжнародного маркетингу в організації діяльності фірми) Проблема вибору стратегії (стратегій) виходу фірми на зарубіжний ринок виникає в таких ситуаціях: при вироблені міжнародної маркетингової стратегії фірми; при виникненні можливості (або необхідності) розвитку діяльності на певному зарубіжному ринку.
       Перше рішення є стратегічним, а друге — тактичним. В обох випадках на остаточне рішення щодо стратегії виходу фірми на зовнішній ринок впливає сукупність внутрішніх до зовнішніх (відносно фірми) чинників .
         
       48. Міжнародний рух капіталу і характеристика його форм.
       Капітал є одним з факторівв виробництва - ресурсом, який необхідно затратити, щоб виробити товар, і являє собою весь накопичений запас коштів в продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ. Міжнародний рух капіталу заснований на його міжнародному поділі як одного з факторів виробництва - історично склавшомуся або придбаному зосередженні капіталу, що склалося в різних країнах, що є передумовою виробництва ними певних товарів, економічно більш ефективного, ніж в інших країнах. Міжнародний поділ капіталу виражається не тільки в різній забезпеченості країн накопиченими запасами матеріальних коштів, необхідних для виробництва товарів, але і у відмінностях історичних традицій і досвіду виробництва, рівнів розвитку товарного виробництва і ринкових механізмів, а також просто грошових і інших фінансових ресурсів. Наявність достатніх заощаджень (капіталу в грошовій формі) є найважливішою передумовою для інвестицій і розширення виробництва.
       По джерелах походження капітал, що знаходиться в русі на світовому ринку, ділиться на офіційний і приватний капітал.
       •Офіційний (державний) капітал -кошти з державного бюджету, що переміщують закордон або що приймаються із-зі закордону за рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій. У цю категорію руху капіталу відносяться всі державні позики, позики, дари (гранти), допомога, які надаються однією країною іншій країні на основі міжурядових угод. Офіційним також вважається і капітал, яким розпоряджаються міжнародні міжурядові організації від імені своїх членів (кредити МВФ, Світового банку, витрати ООН на підтримку світу і ін.). Джерелом офіційного капіталу є кошти державного бюджету, тобто в результаті гроші платників податків. Тому рішення про переміщення такого капіталу закордон приймаються спільно урядом і органами представницької влади (парламентом).
       •Приватний (недержавний) капіталкошти приватних (недержавних) фірм, банків і інших недержавних організацій, що переміщують закордон або що приймаються із-зі закордону за рішенням їх керівних органів і їх об'єднань. У цю категорію руху капіталу відносяться інвестиції капіталу закордон приватними фірмами, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування. Джерелом походження цього капіталу є кошти приватних фірм, власні або позикові, не пов'язані з державним бюджетом. Але, незважаючи на відносну автономність фірм в прийнятті рішень про міжнародне переміщення капіталу, що належить їм, уряд звичайно залишає за собою право його регулювати і контролювати.
       По характеру використання капітал ділиться на:
       •Підприємницький капіталкошти, що прямо або непрямо вкладаються у виробництво з метою прибутку. Як підприємницький капітал, частіше за все використовується приватний капітал, хоча або сама держава, або підприємства, що належать державі також можуть вкладати кошти закордон.
       •Позиковий капіталкошти, що позичаються з метою отримання процента. У міжнародних масштабах як позиковий капітал в основному використовується офіційний капітал з державних джерел, хоч міжнародне кредитування з приватних джерел також досягає вельми значних об'ємів.
       По терміну вкладення капітал ділиться на:
       •Середньостроковий і довгостроковий капіталвкладення капіталу терміном більш ніж на 1 рік. Всі вкладення підприємницького капіталу в формі прямих і портфельних інвестицій, так само як і позиковий капітал у вигляді державних кредитів, звичайно є довгостроковими.
       •Короткостроковий капіталвкладення капіталу терміном менш ніж на 1 рік. Переважно позиковий капітал в формі торгових кредитів.
       Найбільше практичне значення для аналізу міжнародного руху капіталу має наступний його функціональний розподіл.
       По меті вкладення капітал ділиться на:
       •Прямі інвестиціївкладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об'єктом розміщення капіталу. Вони практично цілком пов'язані з вивозом приватного підприємницького капіталу, не рахуючи відносно невеликих по об'єму зарубіжних інвестицій фірм, що належать державі.
       •Портфельні інвестиціївкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції також переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч і держава часто випускає свої і купує іноземні цінні папери.
       Якщо протягом останніх десятиріч превалююче значення мали прямі інвестиції, то з початку 90-х років сталося різке зростання ролі портфельних інвестицій серед інших форм міжнародного руху капіталу. У 1993 році на розвинені країни доводиться 96% прямих і 97% портфельних інвестицій, а на всі країни, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою, відповідно 4 і 3%. Правда, останнім часом в зв'язку з розвитком процесів приватизації і бурхливим становленням фінансових ринків в деяких з цих країн їх частка в міжнародному русі капіталу збільшується.
         
       50. Міжнародне портфельне інвестування…
       З початку 90-х років сталося безпрецедентне зростання об'ємів міжнародних портфельних інвестицій. Міжнародні операції з цінними паперами, які складали не більше за 10% ВНП в найбільш розвинених країнах світу, зросли по вартісному об'єму до 100% і більше за ВНП цих країн в середині 90-х років. Швидке переміщення портфельного капіталу між країнами стало причиною найглибшої економічної кризи в Мексіці на початку 1995 року і в ряді інших країн.
       Портфельні інвестиціївкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування.
       Такі інвестиції переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч і держави нерідко купують іноземні цінні папери. У рамках міжнародної економіки вивчаються тільки міжнародні портфельні інвестиції, тобто інвестиції в іноземні цінні папери. Тому класифікація цінних паперів, прийнята в рамках міжнародної економіки, дещо інша в порівнянні з теоріями внутрішнього фінансового управління. Міжнародні портфельні інвестиції класифікуються так, як вони відбиваються в платіжному балансі. Вони розділяються на інвестиції в:
       •акціонерні цінні паперигрошовий документ, що обертається на ринку, який засвідчує майнове право власника документа по відношенню до особи, що випустила цей документ;
       •боргові цінні паперигрошовий документ, що обертається на ринку, який засвідчує відношення позики власника документа по відношенню до особи, що випустила цей документ.
       Боргові цінні папери можуть виступати в формі:
       •облігації,простого векселя,борговоїрозпискигрошових інструментів, що дає їх утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий прибуток або на змінний грошовий прибуток , що визначається за договором;
       •інструменти грошового ринку- грошових інструментів, що дають їх утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий прибуток на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від величини процентної ставки і часу, що залишився до погашення. У їх число входять казначейськівекселі,депозитнісертифікати, банківськіакцепти і інш.;
       •фінансових деривативів, щомають ринкову ціну похідних грошових інструментів, що засвідчують право власника на продаж або купівлю первинних цінних паперів. У їх числі опціони, ф”ючерсы, варранти, свопи.
       Для цілей обліку міжнародного руху портфельних інвестицій в платіжному балансі прийняті наступні визначення:
       •Нота/боргова розписка- короткостроковий грошовий інструмент (3-6 місяців), що випускається позичальником на своє ім'я за договором з банком, що гарантує його розміщення на ринку і придбання непроданих нот, пролонгацію кредиту або надання резервних кредитів. Найбільш відомі ноти Евроноти.

Страница 12, всего страниц: 36
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 




Шпоры по международной экономике. Реферат: [База экономических рефератов], 19.03.2006.

Проекты: Экономика и управление | Право | Бухгалтерский учет и налоги |