Полнотекстовый поиск:




Если ссылка на документ, который Вас заинтересовал, не работает, сообщите об этом.



Страница 7, всего страниц: 7
1 2 3 4 5 6 7 




       Одним із ключових елементів в усьому механізмі функціонування тіньової економіки є корупція. Відповідно до Закону України “Про боротьбу з корупцією”, корупція – це спрямування дії осіб, які уповноважені виконувати функції державних службовців, на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Активізація цього явища залежить від поганого економічного стану, непрозорого правового поля. До причин цього явища, як зазначає голова державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємства) О. Кужель, належать, наприклад, низький рівень добробуту населення, у тому числі й чиновників різних рівнів, що зумовлено невисоким рівнем заробітної плати; активне формування прошарку олігархів та заможних громадян, які накопичили капітал на непрозорих процесах приватизації та роздержавлення і примножують його, використовуючи диспропорції у доходах населення; внутрішньопсихологічні фактори, які стали критичними впродовж останніх 10 років і спонукають до дій, що призводять до зловживання. Найбільшу небезпеку становить критичний рівень корупції в органах державної влади й управління.
       За результатами аналізу чинних нормативних актів та відомчих інструкцій, розглянутих Держкомпідприємництвом, найтиповішими порушеннями є такі: пряме втручання у господарську діяльність підприємців; невідповідність нормативно-правовим актам вищої юридичної сили й відсутність державної реєстрації; непрозорість процедур регулювання підприємницької діяльності, нечіткість і неоднозначність термінології, відсутність часових параметрів для надання державних послуг; продукування різними органами виконавчої влади багатьох актів, які дублюють функції державного регулювання у різноманітних сферах.
       Що ж стосується регуляторних актів місцевих органів виконавчої влади, то для них типовими є порушення законодавства з ціноутворення (наприклад, у регіонах, всупереч урядовим рішенням, запроваджуються граничні рівні рентабельності, торговельних надбавок тощо): запровадження додаткових, передбачених чинним законодавством платежів, які мають характер поборів; нав’язування суб’єктам підприємництва різноманітних платних послуг або відрахувань; складні й непрозорі процедури отримання ліцензій, дозволів, погоджень; встановлення різноманітних заборон на підприємницьку діяльність.
       Тож існування корупції в Українській державі є невипадковим явищем, бо це об’єктивний процес, певною мірою притаманний усім країнам. Але, якщо рівень корупції зростає, відразу погіршується політична, економічна й соціальна ситуація.
       Особливого значення в Україні корупція набуває у контексті майбутніх президентських виборів. І це зумовлено такими причинами. Перш за все, активізуються ті суб’єкти у владних та підприємницьких структурах, які припускають істотні зміни у своєму становищі після наступних виборів. Це стимулює їх до прискореного накопичення багатства та розміщення його у найбільш небезпечній формі або небезпечних місцях. З цього приводу досить згадати прискорений вивіз капіталу з України останніми роками, про що йшлося у попередніх розділах. Закономірно, що для цього з метою підвищення оперативності та ефективності дій зацікавлених осіб, коли є така можливість, незаконно залучаються представники органів державної та місцевої влади й управління.
       По-друге, як свідчить минулий досвід, кошти, що надходять від тіньового бізнесу, можуть залучатися до передвиборних перегонів. А підвищити ефективність концентрації грошей та економічної влади взагалі в руках тих чи інших політичних груп можна завдяки використанню дії механізму корупції.
       І нарешті, “боротьба з корупцією” – це зручне політичне гасло практично для всіх політичних сил, що братимуть участь у передвиборних перегонах.
       Як зазначає О. Кужель, характерними рисами корупції в Україні є безпосередня участь вищих посадових осіб через своїх представників у великих монопольних проектах та тотальний корупційний тиск на підприємців, які належать до малого і середнього бізнесу. Однак парадоксальність ситуації з корупцією в Україні полягає тому, що у більшості випадків, з урахуванням складності процедури розгляду подібних справ у суді, конкретні факти корупційних дій довести складно. Тому чи не найрозповсюдженішим у цьому контексті, як, наприклад, зазначалася вище при аналізі ситуації із приватизацією державного та комунального майна, є перевищення влади та службових повноважень. А оскільки судових рішень доводиться чекати довго, то й підтвердити тезу, висловлену О. Кужель, юридично бездоганними факторами вкрай важко. Водночас масова свідомість виносить свій вердикт стосовно кваліфікації тих чи інших дій, як корупційних, значно швидше, ніж судові інстанції, що за звичай враховується у політичній боротьбі.
       Показовим у цьому плані можна вважати події на зерновому ринку й арешт екс-віце-прем’єра з аграрних питань Л. Козаченка. 24 березня 2003 р. Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу відносно Л. Козаченка за фактами зловживання службовим становищем та ухиляння від сплати податків в особливо великих розмірах. За словами заступника Генерального прокурора Т. Корнякової, минулого року з України було експортовано 10 млн т зерна, у тому числі половину цього обсягу було реалізовано на невигідні умовах. Тиск щодо термінового експорту здійснювався з боку уряду. За кілька місяців було видано 54 відповідних доручення. Підписував їх, або ж давав в усній формі Л. Казаченко, стверджує Т. Корнякова. Крім того, за словами іншого заступника Генпрокурора І. Дрижчаного, у 2000 р., займаючи посаду гендиректора ЗАТ “Украгробізнес” Л. Казаченко не сплатив до державної казни 584,9 тис. грн прохідного податку, а також ніби отримав від двох закордонних компаній у вигляді дарунку акції на суму 1,5 млн грн. Крім того, Генеральна прокуратура призначила перевірку роботи, пов’язаної із зерном, правоохоронних органів, Державної митної служби, Державної податкової адміністрації, Державного комітету з технічного регулювання та споживчої політики (колишній держстандарт), а також санітарно-епідеміологічної служби.
       Особливо актуальною стає останнім часом проблема корупції у сфері приватизації. І хоча про це ніхто не говорить, однак скандали, які періодично спливають у зв’язку із встановленням Фондом держмайна додаткових умов приватизації, супроводжуються натяками на корупцію не персоніфікованих чиновників. Значною мірою це пов’язано з тим, що, за словами екс-народного депутата О. Рябченка, що на багатьох привабливих державних підприємствах фактичний приватний контролер (який претендує перетворитися на легального власника) вже існує. На думку О. Рябченка, держава, щоб відстояти свої інтереси у процесі приватизації привабливих підприємств повинна була призначити на них ефективні спостережні ради, які б контролювали діяльність цих підприємств і встановлювали не низьку стартову ціну продажу об’єктів з розрахунком на її майбутнє зростання за рахунок конкуренції потенційних покупців, а більш реалістичну ціну з розрахунком на продаж об’єкту конкретному покупцю. У цьому контексті досить згадати про скандал навколо заниженої (на думку ряду експертів) стартової ціни Нікопольського заводу феросплавів, про що йшлося у попередніх розділах.
       У продовження цієї теми можна згадати і виступ голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації К. Семенюк, яка звинуватила Державну податкову адміністрацію, Міністерство оборони й “Укрспецюст” у продажу державного майна за заниженими цінами. І хоча у відповідь заступник голови ДПАУ Г. Оперенко заявив, що ДПАУ продала 2050 об’єктів державної власності за фактичною ціною 575 млн грн, що на 24 % вище за стартову ціну, навряд чи це розвіяло всі підозри. Адже середню фактичну ціну продажу одного об’єкта на рівні 280 тис. грн проблематично, вважати такою, що адекватно відображає його реальну вартість.
       Узагалі скандали на ґрунті відносин власності, коли проглядаються зловживання службовим становищем з боку посадових осіб, все частіше стають надбанням ЗМІ. Наприклад, за повідомленнями деяких видань, саме незгода колишнього генерального директора АК “Комбінат Придніпровський”, а нині народного депутата В. Веретенникова продати наприкінці 2002 р. акції комбінату російським бізнес-структурам, що вже нині контролюють значну частину українського ринку й володіють київським заводом “Галактон”, слугувало причиною для організації комплексної перевірки цього комбінату з боку Дніпропетровської обласної прокуратури. За словами В. Веретенникова, “покупці” пообіцяли довести комбінат до банкрутства за підтримки впливових представників у силових структурах. А вже через два тижні після цього обласний прокурор В. Шуба розпочав перевірку комбінату. При цьому виникла загроза призупинення роботи підприємства, стверджує депутат. У зв’язку з цим звертає на себе увагу не лише той факт, що депутатський запит Л. Кучмі у зв’язку із ситуацією на “Комбінаті Придніпровський” підписали більше як 50 народних депутатів, а й те, що ім’я прокурора Дніпропетровської області В. Шуби згадується в пресі у зв’язку із справою про замову вбивства співзасновника ТОВ “ПКС-Арго” К. Крупеннікова. А саме, за словами представників С. Лігая, якого звинувачують у замові вбивства (про що йшлося у попередньому розділі), К. Крупенніков є родичем прокурора Дніпропетровської області, В. Шуби. Цим й обумовлена спроба засудити С. Лігая, щоб його частка у майні підприємства перейшла до К. Крупеннікова.
       Узагалі останнім часом повідомлення про правопорушення представниками силових відомств, все частіше стають надбанням ЗМІ. Особливо це стосується дрібного підприємництва. Так, за оцінкою фахівців Держкомпідриємництва, широкого розмаху набули незаконні побори підприємців з боку державних органів. За підсумками звернень, майже половина їх (48 %) стосується вимог місцевих органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо різноманітних відрахувань на соціальні та інші потреби. Майже 17 % звернень стосуються фактів хабарництва з боку органів Міністерства внутрішніх справ і близько 5,5 % громадян скаржаться на побори з боку посадових осіб податкової адміністрації. Виявлено також факти примусових платежів, до яких підприємців змушують органи Міністерства юстиції (нотаріальна служба), Міністерства охорони здоров’я, Мінекобезпеки, Спецмонополії, Держказначейства і навіть прокуратури.
       Однією із форм корупції можна вважати лобіювання чиїхось конкретних бізнесових інтересів, у тому числі й у парламенті. На думку деяких депутатів прикладом цього може слугувати лобіювання у Верховній Раді Закону “Про пільговий ввіз цукру-сирцю”.
       У цілому на мою думку , джерелом корупції є намагання людини, яка опинилася при владі, розширити сферу свого впливу і підкреслити свою значущість, яку при нагоді завжди можна перевести в матеріальний еквівалент. А з наближенням президентських виборів такі намагання посилюються і стають більш організованими. Наведені вище приклади – лише мала частка того, про що свідчить преса, не кажучи вже про факти, які взагалі не стають надбанням громадськості.
       

        Висновок 
         

       На прикінці роботи хочу ще раз підкреслить, що на думку ряду аналітиків, одне з призначень тіньової економіки якраз й полягає у забезпеченні безпеки нагромаджуваного капіталу. Тому цілком закономірно, що, за даними соціологічних досліджень, кожна п’ята бізнес-структура в Україні надавала на останніх виборах фінансову підтримку тим чи іншим кандидатам у депутати.
       У контексті всього наведеного вище, до тіньової економіки в Україні, як об’єкту цього аналізу, ми не будемо включати сектор домашніх господарств, а особливу увагу звернемо на неформальний та прихований сектори господарства. Адже діяльність саме цих секторів набуває особливого значення для фінансування участі різних політичних сил у майбутніх президентських виборах в Україні.
       У цілому ж, якщо зробити спробу комплексно розглянути проблему тінізації економіки в Україні, то можна виділити низку об’єктивних факторів, які пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:
       – високі податки і нерівномірність податкового навантаження;
       – недостатня прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін до нього;
       – повільні й непрозорі приватизаційні процеси;
       – втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб’єктів господарювання;
       – корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування.
       Саме ці чинники багато в чому визначають конкретні механізми функціонування тіньового сектора української економіки на сучасному етапі.
       Водночас наближення президентських виборів привносить свою специфіку в процес функціонування вітчизняної тіньової економіки, що виявляється у наступному. Перш за все, зацікавлені фінансово-політичні групи прагнуть легітимізувати свій фактичний контроль над підприємствами через їх офіційну приватизацію. Водночас стрімко зростає інтерес супервеликих підприємницьких структур до найпривабливіших об’єктів приватизації, що обіцяє загострення конкурентної боротьби за право приватизації цих об’єктів, у тому числі і з використанням “сірих”, тіньових механізмів.
       По-друге, зростає значення різноманітних схем бізнесу, що дають змогу накопичувати тіньовий капітал у наймобільнішій, найліквіднішій формі – у формі грошових активів. Це автоматично веде до підвищення ролі банків та інших фінансових установ у процесі функціонування тіньового сектора вітчизняного господарського комплексу
       Не відкидаючи, в принципі, можливості приховування доходів валютообмінними пунктами, зазначимо, що на підставі такого простого порівняння не можна робити такі однозначні висновки. Поряд з цим досить проблематично, чи зможуть банки оперативно заповнити вакуум у валютообмінній мережі, що виникне внаслідок закриття пунктів, які працюють за агентськими угодами. Швидше за все, треба погодитись з деякими оглядачами, які вважають, що наслідком зазначеної новації НБУ стане поява численних стихійних нелегальних пунктів обміну валюти з усіма вадами, притаманними тіньовій економіці
       Тіньова приватизація або інша тіньова форма відчуження майна досить часто відбувається завдяки поєднанню нелегальних прийомів та формально легальних правових механізмів. Зазначене поєднання ускладнює виявлення правопорушень і дає змогу новим власникам використовувати судовий механізм розв’язання спорів для захисту своїх позицій. За таких умов саме недосконалість вітчизняного законодавства створює додаткові можливості для тіньової приватизації державного і комунального майна. Одна з таких схем була описана у щотижневику “Дзеркало тижня”. Спочатку за ініціативою власника контрольного пакету акцій Кременецького цукрового заводу київського ЗАТ “Торговий дім “Дніпро” було проведено загальні збори акціонерів, на яких було обрано нове керівництво заводу та спостережну раду. А через кілька днів, як з’ясували співробітники Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС у Тернопільській області, відбулося фіктивне засідання спостережної ради ВАТ “Кременецький цукровий завод”, де було прийнято рішення про входження заводу як акціонера у ЗАТ “Д.С. “Інвестмент” шляхом відчуження майна в обмін на акції цього ЗАТ. Далі керівники заводу, на підставі наданих їм таким чином повноважень, без згоди інших членів спостережної ради укладають угоди купівлі-продажу, а також обліку майна з рядом київських фірм, що були акціонерами ЗАТ “Д.С. “Інвестмент”. А оскільки керівники й засновники цих фірм є представники ЗАТ “Торговий дім “Дніпро”, то майно цукрового заводу стало їх власністю. Причому за експертною оцінкою вартість всього виробничого майна ВАТ “Кременецький цукровий завод” була оцінена у 820,7 тис. грн, тоді як залишкова балансова вартість його становила 11 млн грн. І хоча розслідування цієї справи триває, але механізм функціонування тіньової приватизації очевидний.

         

        Список літератури 

         
         

       1. Кужель О. Корупція і розвиток малого бізнесу // Економіка і прогнозування. – 2002. – № 2. – С.137-148;
       2. Княжанский В. Лёгкие деньги // День – 2003. – 28.02. – С.5;
       3. Мяновский Б. Зерновой“Комбінатор” // Деловая Украина. – 2003. – № 20. – С.4;
       4. Корабейник Л. Зерно в казённом доме // Деловая столица. – 2003. – № 13. – С.1,5;
       5. Дикаленко М. Жертвы продрозверстки // Бізнес. – 2003. – № 13. – С.22-23; Княжанский В.“Хлебная” тема // День. – 2003. – 26.03. – С.1,4;
       6. Баюра Д. Генпрокуратура начала проверку участников зернового рынка // Украинская Инвестиционная Газета. – 2003. – № 11. – С.17,22;
       7. Рябченко А. Всех не купят / Беседу вела Герасимова Е. // Деловая Украина. – 2003. – № 17. – С.7;
       8. Кибовская А. Проходной бал // Бізнес. – 2003. – № 9. – С.54-55;
       9. Гальченко Я.“Не продаси – знищимо” // Голос України. – 2003. – № 49-50. – С.1,4;
       10. Рачок А.“Комбинат Приднепровский” обвиняет“Галактон” // Украинская Инвестиционная Газета. – 2003. – № 11. – С.21;
       11. Лаврик А. Горілчані війни: дніпропетровський фронт // Галицькі Контракти. – 2003. – № 13. – С.38-39;
       12. Блуждающие в тростниках // Бизнес. – 2003. – № 8. – С.131-136
       13. Снигурский А. Почему закрылись магазины сети“Эльдорадо” // Деловая столица. – 2003. – № 1-2. – С.1,19;
       14. Снигурский А. Генпрокуратура обвиняет “Fozzy Group” // Деловая столица. – 2003. – № 6. – С.1,20;
       15. Осипова Л. Риэлторы хотят эксклюзива // Деловая столица. – 2003. – № 6. – С.20-21;
       16. Шайгородская Л. Факты о контракте // Бизнес. – 2003. – № 11. – С.102;
       17. Рік позаду: протистояння криміналітету більш жорстке і маневрене // Іменем закону. – 2003. – № 6. – С.3,6;
       18. Яновський С. Патриотичные сутенёры // Киевские Ведомости. – 2003. – 17.03. – С.7
       

Страница 7, всего страниц: 7
1 2 3 4 5 6 7 




Теневая экономика. Реферат: [База экономических рефератов], 19.03.2006.

Проекты: Экономика и управление | Право | Бухгалтерский учет и налоги |